Батьківський такт

Характер дитини – це зліпок із характеру батьків, він розвивається у відповідь на їх характер Еріх Фромм

Життя різнобічне, а виховання настільки складна й важка справа, що навчити рецептів виховання просто неможливо.

Однак,деякі поради щодо виховання будуть корисні кожній родині, тому що вони пов’язані з педагогічним тактом, який передбачає вміння обережно торкнутися стану людини.

Так у чому ж проявляється такт? По – перше, в умінні говорити з дитиною так, щоб наше слово не ранило, не ображало, не кривдило. По – друге,педагогічний такт припускає вміння не тільки розмовляти, але й слухати. Якщо батьки цікавляться життям своєї дитини, поважають думки, переживання, захоплення й бажання, то звичайно дитині важко щось приховати. Природно, коли батьків перестає цікавити життя їхніх дітей, то у дітей поступово зникає потреба розповідати батькам про свої радості, прикрості,сумніви. По – третє, педагогічний такт виховання проявляється й у прагненнях обіпертися на те краще, що є в людині. Л.М. Толстой говорив: « Шукай в інших людях завжди гарний бік, а не дурний».

За 28 років я зустрічалася з батьками не менше 100 разів. Однак, кожна бесіда з ними – це подія. Це доброзичливий і строгий взаємний іспит, що повинні витримати обидві сторони. Наскільки я пам’я таю,батьки, приходячи до школи, завжди наспіх цікавилися : «Ну як мій(моя)? Двійок нахваталася? Як узагалі вчиться?» Іноді запитають, як поводиться. І все. Так, навчанням і дисципліною (формальною стороною) цікавляться всі тата й мами . Але дуже рідко запитують: «А чи гарний товариш мій син чи дочка? Та чи не егоїст, не зазнайко, чи не жадібний? Скромний, добрий чи ні? Чи готовий допомогти у важку хвилину? Чи люблять його діти? Чи поважають? Тим часом дитина в родині й дитина в колективі – це не завжди одне й те саме.

Обговорення ситуацій

Дитина не вміє вчитися. Ходить півгодини по кімнаті,себе й батьків мучить,поки сяде за стіл, відкриває-закриває ящики, шукає ручку тощо.

Причина. Навчання страждає через те, що хлопчик не вміє управляти своїм поводженням, батьки не допомагали йому навчитися цього; напроти, своїми діями збільшували труднощі. Випадок цей не поодинокий. Дитина сама страждає найбільше. Що ж порадити, якщо дитина не може посадити сама себе за уроки?

1. Почати з ігор, що вимагають підтримувати увагу: «лото», «шашки», «доміно». Частіше використовувати такі настільні ігри: «Солдат, Вартовий», «Магазин».

2. Виконувати спільні справи з дорослими (помити посуд, витерти пил і т. ін.). Важливо також виробити в дитині звичку швидко переключатися з однієї справи на іншу.( Якщо кличуть їсти, дитина повинна припинити гру, прибрати все за собою і йти до столу.)

3. Давати самостійні доручення, потім перевести їх в обов’язки(купити хліба, підмести і т. ін..). Головне: старші не повинні робити за дитину те, що вона забула або просто не захотіла зробити. Людина, яка повинна зробити багато справ упродовж дня, звикає цінувати час.

Ситуаціїї для обговорення

Ситуація 1

Ви не задоволені своїм сином: він став гірше учитися, у школу й зі школи спізнюється, у щоденнику багато зауважень. Так більше тривати не може, вирішуєте ви, і запрощуєте сина на серйозну розмову. Ви уявили, що очікує від вас хлопчик? Рекомендуємо вчинити так.

Сядьте на стілець. Хлопчика попросіть стати напроти вас. Почніть його розглядати, відзначаючи приблизно так : «Очі мої. Вуха стирчать так само, як на моїх фотографіях. Господи, а коліна ж які подряпані! Мене мама теж завжди за брудні коліна сварила. А виріс уже (сорочка зовсім мала стала зовсім) і т. ін..».

Батьки, які намагалися так чинити, розповідають приблизно те саме. Діти не витримували. А що відбувалося? «Ой, він як кинеться мені на шию», розревівся й закричав: «Матусю, дорогенька, як я тебе люблю, що хочеш для тебе зроблю!»

• А ви?

• Я теж розревілася. А потім ми зробили всі уроки.

• Спокійно?

• Спокійно. Чистенько, швидко й правильно. Він потім схопив сумку й запитує : «Давай ще до магазину сходжу. Що купити треба?»

• А сваритися більше не хотілося?

• Яке там сваритися, бідолашна дитина, зовсім відвикла, коли до неї по – доброму, з увагою, з любов’ю.

Аналіз ситуації

Будь-яка дитина, яка провинилася, жаліє себе. Вона нічим не гірша за інших і не може зрозуміти, у чому причина її невдач. Але дорослі замість співчуття сваряться. Вона хоче співчуття і не чекає на нього. Весь досвід підказує: мама буде незадоволена. А мама не виправдала очікувань сина. Мама зробила те, чого дуже хотіла дитина, але на що вона найменше очікувала. Потрясіння стало наслідком розв’язання цього протиріччя- між бажаним і очікуваним . Але й мама вражена не менше. Вона, як і будь-яка жінка, хотіла б чути слова любові, але ніяк не очікувала почути їх саме в цій ситуації. У результаті замість конфронтації встановився зовсім інший контакт у взаєминах. (Дитина схотіла зробити мамі приємне- сходити до магазину.)

Ситуація 2

О 13 годині зазвичай завершуються уроки. Уже 14 година, 15 година. О 16 –дзвінок у двері. Відчиняю – стоїть мій хлопець. Штани облиті клеєм клей устиг якісно висохнути. Знімає куртку, а під нею має бути сорочка, що я дала йому для участі в конкурсі. А де ж його сорочка? А вона, виявляється, загубилася. Ключ від будинку теж загублений. Можете уявити мою першу реакцію?Не знаю, як тільки стрималася. Повернулася , нічого не говорячи,пішла до своєї кімнати. Але нічого,посиділа у своїй кімнаті, уявила, як він повертався зі школи додому, як боявся зустрічі зі мною. Згадала його у дверях - замкнутий, напружений. Думаю, піду,пожалію. Заходжу до нього,пригорнула до себе: «Засмутився, Антоне? Та хай йому грець - спробуємо штани відіпрати, сорочку нову купити. Він як зрадів, уявляєте? У нього такі сльози котяться.

--Ти знаєш, адже ми перше місце зайняли на конкурсі віршів!

Я ніколи не бачила Антона таким. Я й сама ніколи так до сина не ставилася: до цього ми були просто мамою і сином. А в цей вечір,якщо, звісно,так можна сказати,стали друзями.

Наведені приклади свідчать, що потенційні конфлікти можуть розв’язатися швидко й ефективно. І головне – їхнє подолання не відіпхнуло, а зблизило дітей і дорослих. У момент гніву необхідно зберегти дитину від нашого роздратування, на час залишивши її.

Оцінивши ситуацію,спробуйте уявити очікування дитини. Чого вона в цей момент найбільше боїться? До якої батьківської реакції готова? Чого хотіла б, але ніяк від нас не очікує? Після цього приймайте рішення.